10 ПРОСТИХ ПОРАД ЛОГОПЕДА БАТЬКАМ

Мова дитини розвивається під впливом мови дорослих і значною мірою залежить від достатньої мовної практики, нормального соціального і мовного оточення, від виховання і навчання, які починаються з перших днів її життя.

Розмовляйте зі своєю дитиною під час всіх видів діяльності, таких як приготування їжі, прибирання, одягання-роздягання, гра, прогулянка і т.д. Говоріть про те, що ви бачите, що робить дитина, що роблять інші люди і що бачить ваша дитина.

Говоріть, використовуючи ПРАВИЛЬНО побудовані фрази, речення. Ваше речення повинне бути на 1-2 слова довше, ніж у дитини. Якщо ваша дитина поки що висловлюється тільки однослівними реченнями, то ваша фраза повинна складатися з 2 слів.

Задавайте ВІДКРИТІ питання. Це стимулюватиме вашу дитину використовувати декілька слів для відповіді. Наприклад, говоріть «Що він робить?» замість «Він грає?»

Витримуйте паузу, щоб у дитини була можливість говорити і відповідати на питання.

Слухайте звуки і шуми. Запитайте «Що це?» Це може бути гавкіт собаки, шум вітру, мотор літака і т.д.

Розкажіть коротку розповідь, історію. Потім допоможіть дитині розказати цю ж історію вам або кому-небудь ще.

Якщо ваша дитина вживає всього лише декілька слів у мові, допомагайте їй збагатити свою мову новими словами. Виберіть 5-6 слів (частини тіла, іграшки, продукти) і назвіть їх дитині. Дайте їй можливість повторити ці слова. Не чекайте, що дитина вимовить їх відмінно. Надихніть дитину і продовжуйте їх заучувати. Після того, як дитина вимовила ці слова, введіть ще 5-6 нових слів. Продовжуйте додавати слова до тих пір, поки дитина не взнає більшість предметів навколишнього світу. Займайтеся щодня.

Якщо дитина називає тільки одне слово, почніть учити його коротким фразам. Використовуйте слова, які ваша дитина знає. Додайте колір, розмір, дію. Наприклад, якщо дитина говорить «м’яч», послідовно навчите її говорити «Великий м’яч», «Тетянин м’яч», «круглий м’яч» і т.д.

Більшість занять проводьте в ігровій формі. Робота з дитиною повинна активізувати мовне наслідування, формувати елементи зв’язного мовлення, розвивати пам’ять і увагу.

Дуже важливо вже у ранньому віці звернути увагу на мовний розвиток дитини, а не чекати, коли вона «сама заговорить».

РОЗМОВЛЯЙТЕ ПРАВИЛЬНО

До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно.

До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки.

Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова, а й тембр та виразність мови.

Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення.

Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця.

Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні.

В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше (5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна.

А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність, тим краще розвинута мова.

Не соромтеся звертатися за допомогою до логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.

РОЛЬ ГАДЖЕТІВ У РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ

Для розвитку мовлення дитини, перш за все, необхідно створити сприятливі умови. Найголовніше - якомога більше говорити з дитиною. Вона повинна постійно чути мову, звернену до неї, а не з екрану телевізора.

Для цього слід постійно коментувати всі побутові ситуації і події життя малюка. Наші діти ростуть в нових умовах тотальної зайнятості батьків, і, на жаль, їх проблеми - породження нових умов життя дорослих, їх стрімкого життя і відсутність часу. Ця зайнятість часто вибирає інновації, які, на перший погляд, можуть бути зручними і для батьків, і для дітей.

Сучасний мобільний телефон або гаджет можуть слугувати «палочкою-виручалочкою». Безумовно, за той проміжок часу, поки в руках у малюка заповітний планшет або телефон, мама встигає зварити борщ, випрати і повісити білизну, нагодувати молодшого братика, тата і навіть вигуляти собаку. Але, як правило, у дитини, яка рано пізнала принади "комп'ютерного життя ", - не тільки проблеми з мовленням, вона розкоординована, у неї яскраво виражені спалахи агресії, проблеми з харчуванням, засинанням, вона довго не може заспокоїтися при мінімальному роздратуванні.

Важливо розуміти, що мозок маленької людини розвивається в послідовності, яка передбачає якісні переходи від одного ступеня розвитку до іншого, де кожна попередня є основою подальших ступенів або стадій розвитку. Предметно-маніпулятивна діяльність - основна в періоді дитинства, за якою слідує предметна. Дитина в цей період розвивається за рахунок дослідження предметів з навколишнього світу. І в цей період реальний кубик в руках малюка безпосередньо розвиває його. Він може взяти його в руку, в рот, лизнути, кинути на підлогу, постукати їм по іншому кубику і т.п. Але кубик на екрані планшета не володіє набором властивостей, необхідних малюкові, і, природно, не може стимулювати розвиток мозку, дати розуміння властивостей і якостей предметів. Адже властивості всіх віртуальних предметів однакові - плоский гладкий екран! І гордість, з якою батьки вихваляються один одному про те, як спритно їх малюк управляється з планшетом, - абсолютно хибний посил. Тому, на думку практичного психолога К. Гольцберг, - правило номер один: до трьох років - ніяких гаджетів! Комп'ютерні ігри можна вводити в діяльність дитини тільки після того, як вона освоїла традиційні види дитячої діяльності - малювання, конструювання, сприйняття.

Коли малюк навчиться самостійно грати в звичайні дитячі ігри - рольові, маніпулятивні, моторні, логічні. Про розвиток дрібної моторики - окрема розмова. Багато хто вже знає, що розвиток дрібної моторики якимось дивним чином впливає на розвиток мови, і мами з чисто материнським завзяттям змушують малюків працювати пальчиками.

Дійсно, мозок людини влаштований так, що, говорячи простою мовою, ділянки головного мозку, що відповідають за мову і дрібну моторику, пов'язані, і, розвиваючи одну ділянку, ми стимулюємо розвиток іншого. Але дрібну моторику неможливо розвивати, не розвиваючи загальну, а це - вміння дитини вправно і скоординовано рухатися. Наприклад, кидати і ловити м'яч, стрибати, рухати синхронно руками, ходити по сходах і по "брівці". Іноді прості вправи на координацію рухів - ліплення, малювання олівцями, застібання ґудзиків, шнурування - можуть серйозно стимулювати розвиток мови.

Сучасні дослідники виявили багато чинників, які свідчать про шкоду гаджетів для дошкільників, зокрема: затримка мовленнєвого розвитку, втрата контролю над емоціями, зниження пізнавальних здібностей, зниження рухливої активності, погіршення моторики, проблеми зі сном та самотність «з машиною» на відміну від прогресу в області комунікації. Як не дивно, уникання спілкування, віддаючи пріоритет планшету, буває не тільки у дітей, а й у дорослих. На прийомі у психолога не рідко зараз можна чути скарги дітей про те, що мами з ними мало спілкуються через те, що постійно граються в планшеті.

Отже, можемо підвести підсумок: живе спілкування з дитиною дошкільного віку надзвичайно важливе для її розвитку, замінити його не можна нічим, навіть передовими інноваційними технологіями. Тож, використовувати гаджети для розвитку дитини потрібно дозовано, ретельно підбираючи ігри і визначаючи для цього недовгий проміжок часу.

ЯК ПРАВИЛЬНО РОЗУЧИТИ СКОРОМОВКУ РАЗОМ ІЗ ДИТИНОЮ:

• Прочитайте скоромовку повільно.

• Запропонуйте дитині подумати, про що говориться в скоромовці.

• Запропонуйте послухати, які слова схожі одне на одне за звучанням.

• Нехай дитина проговорить скоромовку повільно вголос, спробує запам'ятати.

• Тепер нехай дитина проговорить скоромовку пошеп­ки кілька разів: спочатку повільніше, потім швидше і швидше.

• Нехай вимовить скоромовку кілька разів уголос у швидкому темпі.

• Тепер позмагайтеся, хто без помилок швидше ви­мовить скоромовку.

Схема заучування вірша за допомогою малюнків

1. Виберіть вірш відповідно до віку дитини.

2. Зробіть схематичні малюнки до кожного рядка вірша.

3. Прочитати вірш дитині.

4. Читаючи вдруге, показуйте картинки, поясню­ючи при цьому окремі деталі.

5. Запропонуйте дитині розповісти вірш разом з вами, показуючи на малюнках правиль­ний порядок слів у рядках.

6. Запропонуйте дитині самостійно розповісти вірш (дорослий показує на малюнку відповідні слова).

«Мовленнєва готовність дошкільника до навчання в школі»

(консультація для вихователів)

Виховання звукової культури мовлення посідає одне з провідних місць в системі корекційної роботи. Одним з психологічних принципів, що лежать в основі оволодінням дітьми мовленням, є принцип розвитку, згідно з яким всі психічні процеси, включаючи і мовлення, мають певні якісні стадії в своєму розвитку. Розвиток психічних процесів протікає в певній взаємодії один з одним. В психічному розвитку існують сензитивні періоди, коли дитина особливо чутлива до певних впливів навколишнього середовища.

Для розвитку мовлення сенситивним періодом є вік 1,5 до 3,5 років, коли дитина найбільш чутлива до мовлення.

Відомий психолог Л.С.Виготський відмічав, що пізній початок колекційної роботи не має такого значення в розвитку, яке воно відіграє тоді, коли відбувається в оптимальні строки. В цей найбільш сприятливий для розвитку мовлення період дитина оволодіває основними засобами мовлення. Відомо, що, молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для формування та розвитку правильної вимови. В цьому віці дитина здатна засвоювати більшість звуків та закріплювати їх у власній вимові, вчиться користуватися своїм голосовим апаратом. Саме тому виховання звукової культури мовлення у дітей спрямоване на розвиток слухового сприймання, на засвоєння та закріплення правильної вимови звуків, які формуються в процесі загального та мовленнєвого розвитку дитини. Для виховання звукової культури мовлення необхідно врятувати такі напрямки. По перше, це виховання слухового сприймання. Розвиток слухового сприймання є важливим компонентом для формування звукової сторони мовлення. Внаслідок добре розвиненого слухового сприймання дитина оволодіває вмінням чути та диференціювати різні звуки, розрізняти гучність та темп їх вимови. Розвиваючи слухове сприймання, слід звернути увагу дитини на те що, одні й ті самі звуки, звукосполучення та фрази можна вимовляти голосно та тихо, швидко та повільно.

По-друге - це формування звуковимови. Більшість завдань по вихованню звукової культури мовлення присвячене уточненню та закріпленню правильної вимови звуків. Ознайомлюючи дитину із звуками рідної мови треба обов’язково враховувати артикуляційні труднощі їх вимови та її індивідуальні можливості.

По –третє, корекційна робота повинна бути направлена на розвиток голосового апарату. Як підготовчі вправи для розвитку голосового апарату дитині пропонуються завдання в яких однакові звуки або звукосполучення потрібно вимовляти з різною силою голосу. Такі завдання підготують дитину до подальшого правильного використання інтонаційних засобів виразності.

По - четверте, це розвиток темпу мовлення. Вже починаючи з 3 років, треба вчити говорити дитину і швидко і повільно. З цією метою слід вимовляти слова з різною швидкістю, а потім запропонувати дитині повторити їх у такому ж темпі. Шляхом таких вправ малюк привчається говорити слова в різному темпі.

По – п’яте, ця робота спрямована на розвиток фізіологічного та мовленнєвого дихання. Добре поставлене мовленнєве дихання забезпечує правильну вимову звуків, правильне промовляння слів та фраз. Адже для вимови ряду звуків, потрібен сильний подовжений видих, що досягається завдяки спеціальним вправам на розвиток дихання.

Формування правильної вимови звуків на простих прикладах дає можливість акцентувати їх увагу на звуковій стороні мовлення. Уточнення та закріплення звуків здійснюється в декілька етапів. Спочатку йде відпрацювання вимови ізольованих звуків, потім введення їх в склади та слова. Подальше закріплення звуків здійснюється у фразовому мовленні, але обов’язково в залежності від індивідуальних можливостей дитини.

Діти з порушенням мовлення належать до неоднорідної та численної групи, для якої оволодіння мовленням і рідною мовою – єдиний і основний шлях здобуття освіти та особистісного розвитку. Відхилення від вікових нормативних показників у розвитку усного мовлення зумовлюють неспроможність дитини увійти в соціальні контакти з дорослими і ровесниками, опанувати навчальну діяльність, що гальмує процес засвоєння загальноосвітніх знань, розвиток навчальних умінь, навичок читання й письма в початковій школі, а також особистісний поступ дитини. Це зумовлює загострення суперечності між сучасними вимогами до мовленнєвої готовності дітей до школи і педагогічними умовами забезпечення цього процесу.

У психолого-педагогічній літературі термін «готовність» розглядається, як системоутворююча характеристика(Л.Кондрашова), тривалий чи короткочасний психічний стан особистості внаслідок впливу на внутрішні сили середовища і виховання (М.Фіцула), що зумовлює здатність дитини до оволодіння змістом конкретної діяльності, зокрема мовленнєвої. Вчені (А.Богуш, М.Вашуленко, А.Іваненко та ін.), досліджуючи теоретичні основи розвитку мови і мовлення, визначають її, як складову підготовки дітей до школи, що охоплює практичне опануваня вмінь і навичок культури спілкування у процесі мовленнєвої діяльності.

Згідно з «Концепцією стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку» (Є.Соботович, 2002) одним з основних завдань корекційно-попереджувального навчання дітей старшого дошкільного віку є корекція провідного розладу, розвиток усіх сторін мовлення та підготовка їх до навчання у школі.

Таким чином, формування мовленнєвої готовності – актуальна проблема, що передбачає забезпечення умов практичної реалізації завдань з оволодіння мовою і мовленням.

Спадщина відомих учених свідчить, що проблема формування мовленнєвої готовності дітей до школи має глибоке історичне коріння. Відомий слов’янський педагог ХУІІ ст.. Я.Коменський вперше звернув увагу на необхідність підготовки дітей дошкільного віку до подальшого навчання. Його праця «Материнська школа» (1632) фактично є програмою підготовки дитини до школи. Він вказував необхідність навчання рідною мовою, розробки принципів, завдань і змісту навчання мови на різних вікових етапах.

Я. Коменський вважав, що загальноосвітнє та виховне значення мовлення, повинно бути розвинутим і досконалим. Він перший спробував визначити вікові закономірності оволодіння мовлення, ознаки підготовленості дітей до школи, як здатність до суджень, засвоєння знань бажання навчитись.

Відомий швейцарський педагог Й. Песталоцці ХУІІІ ст. порушував проблему зв’язку сім̉ї та школи, зосереджував увагу на розвитку мовлення дітей, визначив зміст навчання та спеціальні засоби оволодіння мовленням: освоєння звука як засобу розвитку органів мовлення, навчання слів-назв, як засобу ознайомлення з предметами, навчання мовлення, як процесу застосування засобів спілкування або чіткого висловлювання власних думок про об’єкти довкілля. Таким чином, наприкінці ХУІІІ ст. вперше було науково-практично обґрунтовано значення рідної мови у розвитку дитини, визначено зміст, засоби навчання мовлення, послідовність засвоєння мовлення, завершальним етапом якого є достатня сформованість засобів спілкування та їх застосування.

Відомий педагог ХІХ ст.. К.Ушинський, який розглядав розвиток мовлення у невід’ємному зв’язку з формуванням особистості дитини, визначив основні завдання, зміст і методику навчання мовлення. Він акцентував увагу на навчання дітей рідної мови, що має три мети: розвинути вроджену здатність до мовлення («дар слова»), свідоме оволодіння скарбами рідної мови, засвоєння дітьми логіки мовлення, тобто її граматичних законів. Його вчення Є.Водовозова досліджувала, як значення попереднього внутрішнього розвитку дитини, насамперед мислення, під час формування навичок і звичок у розвитку мовлення дітей в умовах сім̉ї.

Є.Тихєєва вказувала на взаємо зумовлюючий зв'язок розвитку особистості дитини і розвитку мовлення (мовлення і мислення) як головних факторів спілкування людей. Вона вважала, що розвиток рідного мовлення має розпочинатися з перших років життя, та організовуватися як в її інтересах, так і заради розвитку мовлення на лінгвістичних засадах. Авторка вперше ввела термін «навчання мови», що ліг в основу всієї системи виховання у дошкільному закладі. Саме методично продуманий планомірний розвиток мовлення має бути тлом, на якому розгортається процес навчання і виховання дітей дошкільного віку.

Особливе місце у вирішенні проблем підготовки дітей до школи та розвитку мовлення належить В.Сухомлинському. Він рекомендував розпочинати розвиток мовлення та виховувати любов до мови з раннього дитинства, розробив оригінальну методику навчання дітей дошкільного віку грамоти і читання. В основу підготовки дітей до школи В.Сухомлинський покладав заняття з розвитку мовлення: складання казок, розповідей, оповідань за спостереженнями дітей у природі. Гармонійну єдність виховних і навчальних зусиль видатний педагог розглядав як необхідну умову всебічної підготовки кожної дитини до школи.

Педагоги ХХ ст. усвідомлюючи зв'язок розвитку мовлення з формуванням особистості дитини, визначали його основні завдання, зміст і методику; акцентували увагу на системному навчанні дітей рідної мови на лінгвістичних засадах. Методично продуманий процес розвитку мовлення передбачав розширення соціальних зв’язків та організацію доцільного спілкування як з ровесниками так і з дорослими.

«Сама велика розкіш у світі – розкіш людського спілкування» - писав А.Екзюпері. Його основи закладаються в сім’ї, перші емоції, перші слова, азбука міміки, вміння впізнавати людей, їх настрій. Поступово спілкування ускладнюється, в нього залучаються все нові і нові елементи: мова жестів, манери і поза, інтонація і ритмічна сторона мови.

Важливе значення має мовне спілкування. Дитина рано починає копіювати батьків, переймає їх гарний і поганий настрій, хороші і погані звички, і все це засвоюється надзвичайно просто. Практично всі недоліки, які привиті дитині на 1-2 році життя, залишаються надовго, деколи на все життя. З самих перших днів дитина засвоює в сім’ї манеру говорити. Молоді батьки часто вдаються до ласкавих, «сюсюкаючих» слів, особливо стараються показати це при сторонніх особах. Така показна сторона любові ніколи не служила доказом почуттів, тим більше, що кохання потрібне тільки двом і зовсім не цікавить оточуючих. Більше цього, використовуючи в спілкуванні «лапочка», «котик», «зяблик» і т.д., звучить не тільки смішно і вульгарно, але і фальшиво.

Наша мова багата, і збагачуючи її такими словами не додає їй особливої краси. Дорослі часто вживають слова вульгарні, жаргонні, які зневажають слух і почуття культурної людини. Такі слова лише підкреслюють недостатній культурний рівень співбесідника, який не може знайти в рідній мові потрібних слів.

В педагогічній системі В.Сухомлинського «Слово – одне з головних виховуючих засобів: користування ним потребує високої культури». Слово повинно дати дитині знання етики, що таке добро і зло, що означає бути громадянином. Подається це в формі розповіді, казки – зміст яких, яскраві героїчні образи, зрозумілі дитині. Велику увагу треба приділяти зовнішній стороні розмови, інтонації голосу з дітьми треба дотримуватися спокійного, лагідного тону. Тільки спокійна людина може донести свої думки іншому.

Бесіду з дитиною треба будувати так, щоб дитина відчувала перш за все турботу про неї, тоді з’явиться довіра, пропаде нервовість і хвилювання. Діти перш за все сприймають інтонацію мови і реагують відповідно цьому. Якщо бесіда проходить в нав’язливому тоні, важко знайти бажаний результат, а можна і взагалі втратити контакт з дитиною.

У деяких дорослих існує думка, що при розмові з дитиною мову треба переіначувати на дитячий лад з великою кількістю ласкавих, зменшувальних слів. Чи потрібно говорити, що не існує ніякої спеціальної дитячої мови?

Мова відображає думки людини, і ніхто не має права травмувати психіку дитини. Діти не сприймають умільне сюсюкання і грубі жаргонні слова.

В ранньому віці існує повна залежність розвитку від відповідних умов виховання. Культурний рівень дитини обумовлений поведінкою членів сім’ї. Сім’я регулює поведінку дитини, її взаємовідносини з оточуючими. Так формуються інтереси і потреби, культура спілкування і її зміст, дитячий настрій, уподобання, погляди на цінності життя і способи їх досягнення. Все це забезпечується засобами спілкування.

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке –гарні батьки.

Батьки становлять перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають важливу роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми подумки звертаємось у важкі хвилини життя. Разом з тим почуття, що забарвлюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми й батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – воістину життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна. Причому якщо в перші роки життя, любов до батьків забезпечує власне життя й безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов виконує функцію підтримки й безпеки внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини.

Батьківська любов – джерело і гарантія благополуччя дитини.

Саме тому першим і основним завданням батьків є створення в дитині впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Самий природний й самий необхідний із всіх обов’язків батьків – це ставитися до дитини в будь-якому віці з любов’ю й повагою.

Головна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину а й керуватися у всіх повсякденних турботах по догляду за ним, у своїх зусиллях по його вихованню, необхідно щоб дитина відчувала, розуміла і була впевнена, що її люблять, був наповнений цим відчуттям любові, які б складності й конфлікти не виникали в його відносинах з батьками. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові й можливе правильне формування психічного світу дитини, тільки на основі любові можна виховати моральну поведінку, тільки любов здатна навчити любові.

Глибокий постійний психологічний контакт з дитиною – це універсальна вимога до виховання, що однаковою мірою може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття й переживання контакту з батьками дає дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любо, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту – щира зацікавленість у всьому, що відбувається в житті дитини щира цікавість до його дитячих, нехай самих дріб’язкових і наївних проблем, бажання розуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, які відбуваються в душі й свідомості дитини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють залежно від віку й індивідуальності дитини. Під впливом спілкування із власними дітьми, включаючись у різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії по догляду за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній щиросердечний світ помітно трансформується. Із цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу, що виховує, середовище, оточення й дітей».

Зв'язок між батьками й дитиною ставиться до найбільш сильних людських зв’язків. Ніж більше складний живий організм, тим довше повинен він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв’язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв’язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане повністю незалежним. Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьєв, - це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Дійсно дистанція в спілкуванні з дитиною проявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого садка? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначити межі дистанції. Рішення цього завдання, іншими словами, надання дитині тої або іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобувається ними у ході розвитку новими навичками, здібностями й можливостями взаємодії з навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їх відносин до дитини. Але разом з позитивним у вихованні існують й помилки сімейного виховання:

- виховання й потреба в емоційному контакті;

- виховання й потреба сенсу життя;

- виховання й потреба досягнення;

- виховання як реалізація певної системи;

- виховання як формування певних якостей;

- мета виховання.

Майбутні батьки, звичайно ж, замислюються проте, як краще сформулювати для самих себе мету роботи з виховання своєї дитини… Відповідь так само проста, як і складна: мета й мотив виховання дитини – це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя й повинне бути направлене сімейне виховання.

Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д.Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.

Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення, малятко чує і вимовляє в колі рідних людей. Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді, коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.

Батьки ні в якому разі не повинні залишатися байдужими до мовних недоліків своїх дітей. У колі своєї сім’ї дорослі розуміють дитину з півслова і вона почуває себе впевнено. Але з віком розширюється мовне коло спілкування дитини і мовленнєві вади стають на перешкоді швидкого встановлення контактів з однолітками, виникають різні ускладнення, психологічні проблеми. Недостатньо розвинена мова, бідність словникового запасу, проблеми у вимові звуків, негативно впливають на загальний розумовий розвиток дитини.

Мова дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мови дорослих, які оточують її з раннього дитинства. Малюк навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування.

Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, діалектизми. Причинами помилок в мові дорослих є вплив діалектного оточення і невміння відрізняти звукову норму.

Яскрава виразна мова дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння її і запам’ятовування.

Суха, монотонна мова не повинна бути зразком для наслідування. Виразність забезпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Не можна кричати в розмові з дитиною. Голосна, криклива мова викликає у дітей байдуже ставлення до її змісту, роздратованість у поведінці. Дитина намагається відповісти батькам таким же тоном і це надає мові відтінок грубості. Слід дотримуватися відповідного темпу мовлення. Не розмовляйте з дітьми швидким темпом, оскільки стежити за такою мовою дітям важко, вони відволікаються, стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова. Крім того, коли дитина наслідує швидкий темп мови батьків, у неї може виникнути заїкання. Справжнім скарбом рідної української мови є твори усної народної творчості – приказки, загадки, скоромовки, вірші, казки. Дорослим необхідно вживати влучні вирази, народні перлини в живу розмовну мову, вивчати з дітьми народні твори.

Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанні у школі.

СПЕЦИФІКА ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ В ЛОГОПЕДИЧНІЙ ГРУПІ

(консультація для вихователів)

В умовах логопедичної групи вихователю, крім загальноосвітніх заходів, передбачених масовою програмою ДНЗ, до­водиться виконувати й низку специфічних корекційних завдань, спрямованих насамперед на усунення первинного мовленнєвого дефекту та вторинних пси­хофізіологічних нашарувань. Коригування мовленнє­вого недорозвитку в дітей-логопатів здійснює вихователь на заняттях із різних розділів програми під час формування культурно-гігієнічних навичок. Водночас слід пам'ятати, що корекційно-виховний напрям занять у логопедичній групі є першочерго­вим, а загальноосвітній — другорядним.

Вихователь:

1. Проводить щоденні спостереження та контроль за якісним аспектом мовлення (правильним викорис­танням відпрацьованих граматичних форм, поставле­них звуків тощо) й за мовленнєвою активністю дітей, закріплює отримані результати.

2. У всіх видах дитячої діяльності проводить слов­никову роботу в межах загальноосвітніх і корекційних завдань.

3. Проводить додаткові заняття з розвитку мов­лення, як передбачено в зошиті взаємозв'язку вихо­вателя і вчителя-логопеда.

4. Разом з учителем-логопедом планує корекційно-розвивальну роботу; окреслює лексичний мі­німум, який мають засвоїти дошкільнята в імпресивному та експресивному мовленні; визна­чає навчально-виховні та специфічні корекційні за­вдання на тиждень; готує документи дітей до про­ходження психолого-медико-педагогічної комісії (ПМПК).

5. Здійснює опосередкований зв'язок між учи­телем-логопедом та батьками вихованців.

На всіх заняттях вихователь логопедич­ної групи приділяє значну увагу мовленнєвій роботі. Це буде відображено у використанні закличок, примовлянок, скоромовок та чистомовок, значної кіль­кості віршованих мініатюр для активізації та збага­чення словника, автоматизації та диференціації зву­ків.

Отже, вихователь здійснює навчально-виховну роботу у групі, керуючись загальноосвітньою про­грамою, за якою розвиток мовлення дітей відбу­вається на основі ознайомлення їх із довкіллям. Учитель-логопед, у свою чергу, здійснює корекційно-розвивальну роботу за корекційним планом, складе­ним на рік, та усуває недоліки тих аспектів мовлення, які були виявлені під час обстеження.

ЗАЇКАННЯ: ЯК ПОВОДИТИСЬ БАТЬКАМ ТА ПЕДАГОГАМ

(консультація для вихователів та батьків)

Як саме мають поводитися батьки й педа­гоги, коли помітять у малюка перші ознаки заїкання? Що треба зробити, щоб запобігти його подальшому розвитку?

Педагог дошкільного закладу має поін­формувати батьків про те, що у мовленні їх­ньої дитини стали простежуватися запинки, та порадити звернутися для консультації до логопеда і лікаря-психоневролога до дитячої поліклініки.

Батьки мають пам'ятати, що до подо­лання заїкання треба приступати одразу ж, щойно вони помітять запинки в мовленні ма­люка. Інакше заїкання може закріпитися та перейти у стійкий дефект. Що раніше роз­почати роботу, то ефективнішими будуть результати.

При перших проявах заїкання батькам, педаго­гам та усім, хто часто спілкується із дитиною, потрібно дуже дбайливо ставитися до неї.

Часто малюк спочатку не розуміє, що почав заїка­тися, — і це найкращий варіант.Однак, як правило, батьки починають фіксувати увагу на цьому дефекті: чи сварять за «баловство», чи спиняють та примушу­ють знову й знову повторювати неправильно вимов­лені слова, чи в присутності дитини обговорюють її мовлення. Це зайвий раз травмує психіку дитини, викликає в неї страх перед власним мовленням та закріплює дефект.

Навіть зовсім маленька дитина дуже швидко по­чинає усвідомлювати свої мовленнєві недоліки та болісно реагувати, а виражається це у вередуванні, упертості й навіть в агресивності.

Задача батьків і вихователів — повністю забути, вилучити з уживання у своєму лексиконі слова «не бійся», «не хвилюйся», «не заїкайся». Адже саме вони дають дитині настанову на ці відчуття, провокують ці стани й зовсім не допомагають.

Якщо малюк починає щось казати із запинка­ми, варто одразу ж йому допомогти, закінчити вимовляти за нього важке слово. Проте взагалі забороняти дитині розмовляти не слід.

Батькам удома та вихователям у дитячому сад­ку потрібно стежити за тим, щоб малюк якомога менше розмовляв, попереджувати можливі питання й прохання з боку дитини. Так, наприклад, якщо малюк хоче дістати якусь іграшку, то дорослому не треба чекати, доки він почне просити її, а самому подати.

Уважно спостерігаючи за дитиною, слід по­переджувати її бажання говорити. Рекомендуєть­ся уважно вислухати дитину, а також починати з нею фразу та промовляти її разом. Спілкуватися з дити­ною слід спокійно й доброзичливо.

Розмовляти з малюком треба у дещо сповіль­неному темпі. Звучання мовлення має бути плавним, мелодійним.

Ті самі вимоги висувають і до читання вголос. Читати книжки дитині потрібно виразно, з чіткими, осмисленими паузами та з дещо розтягнутими наго­лошеними звуками у словах. Головне — читати не­швидко! Обирати для читання рекомендується одні й ті самі казки, вірші, особливо ті, що подобаються дитині.

МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ ВВЕДЕННЯ НОВОГО СЛОВА ДО АКТИВНОГО СЛОВНИКА ДИТИНИ

(консультація для вихователів)

Для свідомого оволодіння поняттям «слово» слід організувати спостереження дітей за такими істотними ознаками цієї мовної одиниці:

— слово виділяється в усному і писемному мовленні;

— більшість слів мають самостійне значення;

— більшість слів можуть змінювати свою початкову форму, при цьому їх значення залишається незмінним;

— кожне слово відіграє певну роль у реченні і в тексті, які складаються зі слів;

— кожне слово має звукове, а на письмі — буквене оформлення.

У результаті такого підходу в дошкільнят розвивається лексико-семантичний погляд на слово, який передбачає вміння виділяти в ньому лексичне значення і встановлювати семантичні (смислові) зв'язки певного слова з іншими лексичними одиницями.

Слово — головна одиниця мовлення. Діти ще до школи засвоюють значну кількість слів, але предметом вивчення слово стає у школі.

Діти повинні усвідомити, що мова потрібна людям, щоб розмовляти, повідо­мляти один одному свої думки, почуття, бажання, дізнаватися про події, враження і думки інших людей. Без мови було б важко, а то й просто неможливо разом на­вчатися, працювати, гратися — взагалі жити в суспільстві.

Але для того щоб розмовляти, потрібні слова. Мовлення без слів не буває. Слова — це позначення, назви, імена всього того, що ми бачимо, відчуваємо, сприймаємо у світі, який оточує нас. Словами та їх сполученнями позначаються конкретні предмети, дії, ознаки (калина, читати, блакитний). Слово є назвою, позначенням не одного якогось предмета, а загальною назвою для цілої низки схожих предметів, як би вони між собою не відрізнялись. Наприклад, словом стіл називають різні за призначенням столи — обідній, письмовий; зроблений із дерева, заліза, пластмаси і скла; домашній і класний тощо. Однак слова позначають не тільки те, що існує насправді, а й те, що ми можемо собі тільки уявити, вигадати. Для прикладу, у казках розповідається про Котигорошка, Бабу Ягу, лісовика. Їх ніколи не існувало насправді, вони є народною вигадкою, фантазією, однак мають свої назви. Слова позначають і абстрактні поняття (радість, гордий). За допомо­гою слів людина може передавати свої почуття, емоції. Будь-яке висловлювання людини оформлюється за допомогою слів, розташованих у певній послідовності відповідно до задуму і ситуації висловлювання.

Слів у кожній мові стільки, скільки потрібно людям, щоб позначити, назвати все те, про що вони говорять, думають, що собі уявляють.

Усі слова мови утворюють її словниковий склад, або лексику (від грецьк. слова Іехіх — «слово»).

У навчанні мови дошкільнят необхідно домагатися, щоб вихованці усвідом­лювали об'єктивно існуючу відмінність між навколишньою дійсністю, об'єктами, які її оточують і наповнюють, їхніми якостями, залежностями, що існують між ними, та словами, які позначають елементи цієї дійсності.

Звичайно, весь цей матеріал діти засвоюють у доступній їм, часом ігровій формі.

Важливим завданням вихователя в роботі над словом є поповнення словнико­вого запасу вихованців, що має велике значення в мовленнєвому розвитку дитини, оскільки він ґрунтується саме на словниковому запасі дітей, бо дає змогу вільно оперувати словами під час висловлення думки, орієнтуватися на стильову і ситуативну особливість продуктивного висловлювання.

Дитина постійно стихійно поповнює свій словник. Джерелом його попов­нення є навколишнє середовище, в якому перебувають діти: мова батьків, інших дорослих, товаришів, мова літературних творів, кіно- і мультфільмів, радіо- і те­лепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, дорослих діти засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть із мови художньої літератури, теле- і радіопередач вихованці інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника дітей має стати цілеспрямована робота вихователя, в арсеналі якого є до­сконалі твори художньої літератури, спеціально розроблені лексичні вправи.

У роботі над формуванням словника визначаються такі основні напрями:

— збагачення словника дітей, тобто засвоєння нових слів, яких вони раніше не знали зовсім, чи нових значень тощо;

— уточнення словника, тобто поглиблення розуміння вже відомих слів, з'ясування їхніх відтінків, різниці між синонімами, антонімами, аналіз багатознач­ності, введення окремих слів у контекст, засвоєння емоційно забарвлених слів;

— активізація словника, тобто залучення якомога ширшого кола слів у мов­лення кожного дошкільника, з'ясування доречності використання того чи іншого слова;

— усунення нелітературних слів (діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів), які нерідко вживаються дітьми, виправлення вад вимови, наголошування слів.

У збагаченні й уточненні словника дитини важливу роль відіграє робота над ознайомленням із лексичним значенням слова. У поясненні значення слова, як і в будь-якій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення ступеня самостійності і пізнавальної активності самих вихованців.

Завдання вихователя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб діти правильно сприйняли незнайоме слово, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, головне, вжили його самостійно в потрібній ситуації.

Сучасній методиці відома низка способів і прийомів пояснення значення слова. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, ха­рактеру пояснюваного слова.

Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демон­страції малюнка чи макета, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів: розгорнутого опису, добору синонімів тощо.

Для пояснення семантики нових слів вихователі найчастіше вдаються до таких способів:

— показ предмета чи його зображення (малюнок, слайд, макет);

— використання контексту;

— найпростіший словотвірний аналіз;

— тлумачення слів (коротке пояснення, використання тлумачного словника тощо).

Кожний спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів за­лежно від конкретного випадку.

Пояснення значення слів за допомогою демонстрації (показу) можна здій­снити, використавши такі прийоми:

а) показ натуральних предметів (бриль, мушля);

б) показ малюнків, діапозитивів, слайдів (альтанка, дзиґарики, пінгвін);

в) показ опудал, макетів, муляжів (тетерук, кажан, екскаватор).

Пояснення значення слів шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів:

• самостійне пояснення значення слова дітьми. Цим прийомом вихователь ко­ристується тоді, коли прозорий контекст підказує дітям значення слова. Так, слово чемно в реченні Чемно вітаюся: «Доброго ранку!» діти пояснюють як «увічливо», «з повагою»;

• конкретизація значення слова, поясненого дітьми на основі контексту, не зовсім точна. Наприклад, у реченні Періщить дощ, як із відра діти пояснюють слово періщить як «іде», «ллє». Насправді ж, уточнює вихователь, періщить — сильно б'є, січе;

• введення невідомого слова в контекст.

БЕРЕМО ВИСОТУ НА ЙМЕННЯ "Р"

Чи не найпоширенішою проблемою, з якою звертаються до логопедів, є постановка звука [р]. Малята легко зможуть опанувати цей складний звук, якщо правильно й цікаво організувати відповідну роботу. Один із секретів успіху — тісна співпраця фахівців і батьків.

Дошкільна пора — час становлення правильно­го мовлення. Однією з найактуальніших проб­лем при опануванні мовлення є постановка звука [р]. Тільки частині малюків вдається оволодіти ним самостійно, без допомоги вчителя-логопеда.

Найчастіше в дошкільному віці спостерігається заміна звуків [р], [р] іншими звуками: [л], [л'], [й], [в], [и], [г]. Найпоширенішим випадком спотво­реної вимови [р] є гаркава вимова (горловий або боковий варіант звука). Ці вади дуже помітні й нега­тивно впливають на формування самооцінки дитини та її взаємин з дитячим колективом. Аби не спро­вокувати появу дефектних звуків, логопеди радять близьким не змушувати дитину до 4-4,5 років, у якої не сформована вимова [р], промовляти слова з цим звуком, тим паче протягуючи його ("Скажи: р-р-риба!").

Батьки мають пам'ятати: надважливо за пер­ших сумнівів звертатися по допомогу до вчителя-логопеда!

Фахівець допоможе обрати індивідуальну стра­тегію розвивальної чи корекційної роботи, призна­чить завдання для вправляння вдома. Якщо батьки чітко дотримуватимуться рекомендацій логопеда, діятимуть злагоджено, позитивний результат не за­бариться.

Розглянемо основні аспекти спільної роботи батьків і логопеда з формування у дітей правильної вимови звука [р].

ЯЗИК ТРЕБА ГОТУВАТИ ДО ВИМОВИ НЕПРОСТОГО ЗВУКА

Зазвичай більшість проблем у вимові [р] пов'язана з тим, що язик дитини ще не набув потрібної сили і вправності, його м'язи ще не зміцніли. Тому перше правило на шляху до "взяття висоти «Р»" — "Язик по­трібно тренувати"!

Набути потрібної сили та вправності язика маляті допоможуть фізіологічні вправи — масаж для зміц­нення м'язів, активізації кінчика язика (піднімання широкого язика на верхню губу, до альвеол за верх­німи зубами, вібрація кінчика піднятого язика). На­приклад, такі.

Вправи для язичка

♦ Золота рибка плеще хвостиком: бл-бл-бл. (Дітизагинають широкий язик на верхню губу, вдаряють пе­реднім краєм язика по верхній губі. Швидкість ударів з часом можна збільшувати).

♦ Киця п'є молочко. (Діти імітують рухи язичка під час хлебтання).

♦ Зебра цокає копитцями. (Діти імітують звук цокан­ня копит).

♦Дятел стукає дзьобом по стовбуру дерева: д-д-д.

Сюжети можна придумувати разом з малюком. Ілюстративним супроводом артикуляційних вправ можуть стати будь-які малюнки у книжках, лото чи шнурівки. А для вправляння не обов'язково відво­дити спеціальний час — можна "побавитись" кілька хвилин під час гри, перегляду малюнків, згадати ці забавлянки перед сном, після вечірньої казки. Не зайве нагадати, що всі вправи бажано виконувати разом з малюком, у доброму настрої, не критику­ючи дитину, а заохочуючи її всіма можливими за­собами.

Якщо дитина після чоти­рьох років з якихось причин не готова повторювати ар­тикуляційні вправи, на пер­шому етапі корисною буде навіть проста демонстрація цих вправ дорослим. Спра­цьовує так званий "ефект дзеркальних нейронів" (під час споглядання певної дії в мозку спостерігача акти­вуються такі самі нейрони, як і у того, хто цю дію ви­конує). У такому випадку не треба наполягати на по­вторенні, варто зацікави­ти, заінтригувати дитину, і згодом вона сама за вами потягнеться. Одного дня ви почуєте, як ваш малюк "навчає вимовляти звуки" свою улюблену іграшку.

А коли прийде час звука [р], його язичок буде до цього готовий, під'язикова вуздечка завдяки вправ­лянням стане еластичною, знизиться ймовірність дефектного звучання.

Важливо до початку роботи з логопедом не гово­рити дитині, до вимови яких конкретно звуків готує­мо язичок. Достатньо наголосити, що язичок стане міцнішим, вправнішим, "розумнішим" і навчиться правильно розмовляти.

Інколи у дитини, попри всі зразки логопедичного мистецтва, звук [р] виходить грубим, далеким від ідеалу. Це означає, що язик дитини ще не набув по­трібних умінь. Здатність до вимови звуків суто інди­відуальна, і навіть у близнюків часом спостерігають­ся різні сценарії постановки та закріплення одного й того самого звука. У зазначеному випадку вимова [р] вдосконалиться тоді, коли м'язи язика стануть міцніші, а для цього потрібні подальші регулярні тривалі вправляння за призначенням логопеда.

Інколи при вимові звука [р] язик дрижить не за верхніми зубами, а майже між рядами зубів, що зумовлено слабкістю м'язів язика, його неготовністю одночасно виконувати дві дії: вібрувати й утри­мувати верхнє положення. Це вміння формується в результаті тривалої послідовної спільної роботи дорослого й дитини.

Вправи для язичка маляті варто продовжува­ти робити паралельно з автоматизацією, коли він уже вимовляє звук, але ще не досягнув доско­налості. Вони допоможуть далі тренувати м'язи, вдосконалювати артикуляційні рухи.

ТРЕНУЄМО ФОНЕМАТИЧНУ УВАГУ

Не менш важливим етапом постановки нового звука, ніж тренування язика, є розвиток фонема­тичного слуху й уваги. Часто батьки дивуються: "Дитина не вимовляє [р], то чому ж треба викону­вати вправи на виділення голосного з ряду інших голосних, певного звука серед інших, слова із зада­ним звуком серед ряду слів?".

Однак ці завдання сприяють розвитку фонема­тичного слуху й уваги дитини, що, у свою чергу, до­поможуть їй надалі миттєво визначати, чи є певний звуку слові, правильно використовувати поставлені звуки у спонтанному мовленні, запобігатимуть змі­шуванню опозиційних звуків ([р]-[л]), зокрема й на письмі.

Наприклад, можна пропонувати дітям такі зав­дання.

Вправа "Розклади малюнки"

Дорослий розкладає перед дитиною картки з предметними зображеннями, пропонує взяти собі ті, у назві яких є звук [р], інші залишити педагогу (мамі, татові).

Інший варіант: дитина розкладає картки на дві купки: у першій назви зображених предметів мають звук [р], у другій —[л].

Гра "Білочка"

Між дитиною і дорослим в один ряд розкладені горішки із цупкого картону з прикріпленими кишень­ками для предметних карток. Малюк (Білочка) має дістатися до дорослого, "стрибаючи" від горішка до горішка й збираючи лише ті, що мають малюнок зі звуком [р] у назві.

ПЕРШІ УСПІХИ Й ПРОБЛЕМИ

Ось нарешті ви почули з вуст малюка довгоочікува­ний дзвінкий і розкотистий [р]. Та, на жаль, перші успі­хи можуть затьмарюватися певними проблемами.

Нерідко спостерігається такий феномен: дитина, навчившись ідеально промовляти ізольований звук [р], під час мовлення робить перед ним секундну паузу, що, звісно, помітно для оточення. Це явище мине у процесі подальшої автоматизації звука. Тому батькам не слід загострювати на ньому увагу, напо­сідаючи на малечу, щоб воно не переросло у запи­нання і заїкання.

Нерідко рідні дитини марнують час і сили на бід­кання щодо мовленнєвих проблем ("Чому я сам у ранньому віці навчився правильно розмовляти, а моїй дитині потрібна допомога логопеда?"; "Чому в одному слові син правильно вимовляє звук, а в ін­шому забуває?"), формуючи у малюка комплекси, замість того, щоб оптимістично й організовано ви­конувати завдання та дотримуватися порад лого­педа.

Найчастіше такі явища, що турбують батьків і змушують звертатися за поясненнями до фахівця, виникають на проміжному етапі становлення зву­ка і тривають від кількох днів до кількох тижнів. На­приклад, поставлений звук [р] звучить лише за наявності допоміжного звука [д] або [т] ("дриба" або "триба" замість "риба"). У таких випадках фа­хівці рекомендують виконувати з дитиною вправи-масаж та завдання логопеда доти, доки звук стане природним, нескладним, абсолютно звичним для язика. Пропонують паралельно з артикуляційни­ми вправами вводити його в речення, чистомовки, вірші, опис та переказ (наступний етап автомати­зації звука).

Буває й так, що ізольований звук [р] постав­лено, проте дитина не може вимовити його у сполученні з іншими звуками: у відкритих скла­дах ([ра], [ро] тощо), у певних позиціях — на по­чатку чи в кінці слова, або ж у деяких сполученнях приголосних. Не варто засмучуватися, вважаючи, що шлях до опанування звука, який долає родина, є невиправдано складним. Процес опанування нового звука у кожної дитини — індивідуальний, можливо, вашому малюкові потрібно більше часу. Логопеди мають у своєму корекційному арсеналі спеціальні вправи, завдання, ігри, які допоможуть усунути тимчасові проблеми, що супроводжують використання в дитячому мовленні "новонаро­дженого звука".

Нерідко близьких дивує надмірне захоплення малюка новим звуком (гіперконтроль) — на­вчився вимовляти [р] і вставляє його всюди ("рап-ка у бірочки заборіра"; "Марьвіна"). Сподівати­ся на те, що ситуація виправиться сама, не слід, адже такі недоліки можуть стати передумовою для виникнення помилок на письмі. У цьому разі корисними будуть рухливі ігри з інтелектуальним навантаженням, які дуже полюбляють діти. Напри­клад, такі.

Гра "Козачок"

Дитина стоїть, тримаючи руки на поясі. Дорослий показує малюнки. Якщо у назві зображення є звук [р] чи [р'], малюк присідає, піднімається, розводячи руки в сторони, і знову ставить їх на пояс; якщо зву­ки [л] [л'] — підстрибує.

Гра "Бігунець"

Під звуки бубна дитина бігає між картками-малюнками, розкладеними на підлозі. Як тільки звуки стихнуть, треба зупинитися, подивитися на най­ближчий малюнок, промовити правильно назву того, що на ньому зображено, і "здути" слово з до­лоньки, як пушинку.

Трапляється, що рідні маленького учня нарікають: "При вас правильно вимовляє, а поза логопедичною групою (кабінетом логопеда) розмовляє, як і рані­ше". "Кабінетний звук" — проблема, у розв'язанні якої робота батьків з дитиною за рекомендаціями фахівця відіграє визначальну роль. Звук, який лого­пед сформував, увів у склад, слово, речення, текст, батьки мають увести у спонтанне мовлення малюка в повсякденні. Якщо родина працює згідно з реко­мендаціями фахівця, малюк переростає етап "кабі­нетних звуків", починає спілкуватися з батьками, а згодом і з однолітками за допомогою поставлених звуків.

ГОЛОВНЕ - ПІДТРИМКА І ПОЗИТИВНИЙ НАСТРІЙ!

Для дитини опанування кожного нового зву­ка — маленьке диво і велике досягнення. Підтри­маймо її на цьому шляху! Виконуючи завдання та рекомендації логопеда, захоплюйтесь новими звуками, пишайтесь успіхами малюка, в різний спосіб давайте йому це відчути: продемонструйте рідним, близьким, знайомим, вихователям, як він промовляє окремі слова, чистомовки, віршики з новим звуком [р].

Часто мотивацією до формування правильної звуковимови стає прагнення дитини до визнання, схвалення рідних. Без їхньої підтримки інтерес може зникнути (згаснути) раніше, ніж з'являється корисна звичка вживання правильного звука у спонтанному мовленні, адже опанування нового звука вимагає від дошкільняти неабиякого напруження інтелекту­альної та вольової сфер.

Коли звук уже поставлений і дитина може легко, правильно його вимовляти, логопед ознайомлює її з відповідною буквою. Це потрібно для того, аби зображення нового звука, його "портрет" нагадував малюкові у майбутньому, під час читання, про пра­вильну вимову звука. Бажано, щоб логопед навчив дошколярика читати склади, слова з цими буквами, задавши таким чином алгоритм правильної звуко­вимови. У багатьох випадках читання є дієвим за­собом (одним з багатьох) автоматизації правильної звуковимови. Варто ним скористатися.

Насамкінець зауважимо: логопедична робота обов'язково дає побічний, на щастя, дуже позитив­ний ефект — дитина вперше у житті переживає до­свід подолання справжньої, серйозної проблеми.

ЕТАПИ РОБОТИ НАД ВИВЧЕННЯМ ВІРШІВ ЗА ДОПОМОГОЮ МНЕМОТАБЛИЦІ

1. Виразне читання вірша педагогом.

2. Повторне читання вірша дорослим з опорою на мнемотаблицю. Установка, що цей вірш буде вивчатися напам'ять.

3. Запитання за змістом вірша.

4. Пояснення значення незрозумілих слів у доступній для дитини формі.

5. Читання дорослим окремо кожного рядка вірша і повторення його дитиною з опорою на мнемотаблицю.

6. Відтворення дитиною вірша з опорою на мнемотаблицю.

ВІРШІ

Щедра осінь

Осінь, осінь, щедра осінь

Фрукти й овочі приносить:

Помідори, огірки.

Бурячки, капусту,

Груші й яблучка налиті —

Усі дітки будуть ситі.

Дід Мороз — червоний ніс

Дід Мороз — червоний ніс

Подарунки нам приніс.

У торбинці в дідуся —

Зайчик, вовчик, порося,

Цукерки та горіхи

Малюкам для втіхи.

Моя Батьківщина

Люблю Україну, всім серцем люблю.

Бо тут народився, зростаю, живу.

Моя Батьківщина — безкраї лани,

Блакитнії ріки, квітучі сади!

Тобі, рідна земле, я пісню співаю,

Бо я тебе, люба, всім серцем кохаю!

Весна прийшла

Чому ж це так радісно

Сонечко сяє,

Грайливо метелик

В таночку кружляє,

І бджілки працюють

У полі щодня?

В мурашнику теж

Йде якась метушня!

Дерева вдягаються

В листя зелене,

І настрій хороший

У тебе і в мене?!

Так це ж бо весна

В Україну прийшла

І радість усім нам

Вона принесла!

Свійські птахи

На паркані день-у-день

Співає півник нам пісень.

Га, га, га — гуси ґелґочуть,

Мабуть, пити дуже хочуть.

Індик, качка та індичка

Скубуть зеленую травичку.

А курочка походжає,

Курчат своїх визирає.

Плазуни

Колись динозаврів були табуни,

Давно повмирали всі ці плазуни.

Та їхні нащадки усім нам відомі:

Змія й черепаха — давно нам знайомі.

Знаєм ящірку й хамелеона,

І крокодила, й страшного дракона!

Земноводні

Жаба озерна, звичайний тритон,

Сіра ропуха, тонкопалий гекон.

Хвостаті, безхвості, ставкові, болотні

Усіх цих тварин ми звемо земноводні.

Риби

Знають усі: і дорослі, й малі —

Риби, звичайно, живуть у воді.

Щука — у річці, ставрида — у морі,

В синім, безмежнім, чудовім просторі.

В морі живуть і бички, й камбала...

В річці — сом, окунь, карась є плотва.

Дуже багато риб різних існує,

Ми їх, малята, іще намалюєм.

Дикі тварини

Заєць, білка, вовк, куниця,

Хитра та руда лисиця,

Ведмідь, олень, їжачок

І смугастий борсучок...

Це тварини дикі —

Малі та великі.

Перелітні птахи

Граки, зозулі, солов'ї

Відлетять у теплі краї.

Дикі гуси та лелеки

Відлетять також далеко.

Ми не будем сумувати,

Будем на весну чекати!

Іграшки

У нас в дитячому садочку

Безліч ігрових куточків:

Там ведмедики, ляльки,

І візочки, й тракторці,

Є лисички й білочки,

Чашечки й тарілочки.

Меблі

Нові меблі ми придбали,

Гарно все облаштували:

У куточку стіл, стілець,

Ліжко біля шафи,

Ще й диван новий у нас.

Я радію: от так клас!

РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ В ДІТЕЙ ІЗ МОВЛЕННЄВИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЗА ДОПОМОГОЮ ПРИРОДНОГО МАТЕРІАЛУ

Про особливу роль дрібної та загальної моторики в мовленнєвому та інтелектуальному розвитку дітей знають усі. Від народження маляти батьки, а потім педагоги, приділяють значну увагу тренуванню паль­чиків дитини.

Головний орієнтир сучасної освіти — дитиноцетризм, відповідно першочергові завдання педагога — плекання дитячої особистості, забезпечення її повноцінного розвитку та реалізації потенціалу, сприяння пізнанню малюком його внутрішнього «я» та довкілля.

Дитина пізнає світ передусім за допомогою органів чуття: розгля­дає його та прислухається до розмаїття звуків, досліджує на дотик, на смак, на запах. Взаємодія з оточенням неможлива без рухової діяль­ності дитини. Чим більше дитина рухається, тим активніша її пізна­вальна діяльність, тим повніший та інтенсивніший її розвиток.

Науково доведено, що від розвитку дрібної моторики прямо пропорційно залежать розвиток інтелекту, мовлення, уваги, уяви, пам'яті, зорових аналізаторів. Навички дрібної моторики допомагають дитині обстежувати, аналізувати, порівнювати, класифікувати навколишні предмети й відповідно краще розуміти світ, у якому вона живе.

У дитинстві, коли активно формуються мовленнєві зони, надзвичай­но важливий вплив на їхній подальший розвиток мають імпульси, що надходять від пальців рук до кори головного мозку та стимулюють мов­леннєву й розумову діяльність. Ще більше прості рухи кистей допомага­ють зняти загальне напруження, що сприяє покращенню вимови звуків, побудові логічно правильних, семантично зв'язних висловлювань.

Саме тому тренування пальців рук, розвиток дрібної моторики — необхідний стимул інтенсивного розвитку мовлення дитини, і воно набуває особливого корекційного значення в роботі з дітьми. Різнома­нітні вправи та завдання для пальчиків не тільки сприяють розвитку мовлення та інтелектуальних здібностей дитини, а й допомагають ор­ганізувати діяльність дитини впродовж дня, привернути увагу, розве­селити, забезпечити психологічний комфорт.

Масаж кисті руки шишкою

Шишка швидко пробігає,

Ручки наші розминає.

(Затиснути шишку між долонями, перекочувати її вперед-назад. Повторювати 7-10 разів.)

Вправна шишечка моя —

Здоровішим буду я.

(Покласти шишку на долоню, промовляти слова.)

Метелики прилетіли

І на щічки нам сіли.

(Шишечкою почергово торкатися до правої та лівої щічки, повторювати 7-10 разів.)

Крильцями полоскотали —

Діти враз веселі стали.

(Пальчиками помасажувати щічки.)

Масаж кисті руки горіхом

Веселенький біг струмочок,

(Колові рухи горіхом по долоні правої руки.)

Повернув на горбочок,

(Покласти руку на тверду поверхню, перекочу­вати вверх від зап'ястя до середнього пальчика.)

Стрімко вниз він покотився

(Перекочувати вниз від середнього пальця до зап'ястя.)

І в долоньці опинився.

(Так само помасажувати ліву ручку. Повто­рювати 5 разів.)

Комплекс вправ пальчикової гімнастики з каштанами

1. «Позбираємо каштани»

Беремо каштани трьома пальчиками: вели­ким, указівним, середнім.

2. «Катаємо колобка»

Колові рухи по долонях.

3. «Натягнемо рукавички»

Тримаючи каштан пальчиками однієї руки, гладимо другу руку з обох боків.

4. «Тук-тук»

Постукуємо каштанчиком по кожному паль­чику з внутрішнього боку.

5. «Не впусти»

Піднімаємо каштани з підлоги, тримаючи їх між пальцями.

6. «Притисни»

Притискаємо каштани до кожної долоньки пальчиками.

7. «Вісімка»

Прокручуємо два каштани в одній долоні.

Масаж кисті руки шишкою

Дощові краплинки

Торкнулися руки,

їх зовсім не бояться

Всі наші малюки.

(Погладжування: на рахунок один — рух шишкою по зовнішній поверхні лівої руки від пальців до ліктя; два — по внутрішній поверхні; три — по зовнішній поверхні; чотири — по вну­трішній поверхні.)

Дощик крапає частіше,

По руці він б'є сильніше.

Хай водичка ллється, ллється —

З неї сила додається.

(Постукування у такій самій послідовності. Погладжуватія. Загалом 12 рухів.)

УСУНЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ ВАД – ЗАПОРУКА УСПІШНОГО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ

Вступ до школи є важливим етапом у житті кожної дитини. Перед нею відкривається невідомий світ - цікавий, загадковий, непростий, який із собою несе радість і хвилювання, перші кроки шляхом життя.

Сучасна освіта має забезпечити комфортний вступ кожної дитини з дошкільного дитинства у світ навчання. При цьому навчання розуміється не тільки як формування у дитини знань умінь і навичок, а як основа всебічно розвиненої особистості дитини. У початковій школі дитина вперше стає суб'єктом соціальної діяльності, коли слід виконувати не тільки те, що хочеться, а й те, що треба, чого вимагає вчитель.

Тому в ході підготовки дитини до школи важливе наступництво в роботі початкової школи та дитячого садка. Починаючи із праць відомого вченого Я. Коменського, наступництво розглядалось як один із основних принципів розвитку освіти. Проблема наступництва дитячого садка і школи завжди займала значне місце в історії педагогічного процесу.

Довгий час взаємозв'язок між дошкільною і шкільною ланками освіти залишався декларативним, хоча, на думку вчених і практиків, саме цей віковий період найважливіший для загального розвитку, формування особистих рис, необхідних протягом усього наступного життя, і є фундаментом для надбання соціальних знань, умінь і навичок.

Проблемою підготовки дітей до шкільного навчання були стурбовані всі: батьки, дошкільні працівники, учителі, органи управління освітою, і кожен посвоєму намагався вирішити цю проблему.

Неузгодженість у змісті, методах керівництва і формах організації педагогічного процесу часто призводили до того, що в першому класі не реалізовувався набутий дітьми в дитячому садку досвід, відбувалося зниження пізнавального інтересу першокласників, ускладнювалась їхня адаптація до умов школи, а для дітей з мовленнєвими вадами все назване проходило ще складніше.

Розв'язання таких суперечностей можливе за умови наступності в роботі дошкільної та шкільної ланок. Початкова школа має забезпечити максимальнокомфортний перехід дітей від моделі виховання, освіти та розвитку до навчальної шкільноїмоделі. На цьому етапі важливе не стільки наступництво знань, умінь і навичок, скільки наступництво методів і прийомів у роботі з дітьми.

Головною метоюєплавний перехід від дитячого садка до школи, послідовна заміна різноманітних форм роботи.Наприкінці дошкільного віку діти повинні мати організаційну сформованість, навчальну мотивацію - і все це відбувається в ігровій діяльності. Граючись - вчимося.

Відомо, яку величезну роль в інтелектуальному розвитку дитини відіграє її мовлення і наскільки відхилення від його норми можуть негативно позначатися на її подальшому житті.

На превеликий жаль, щорічне вересневе обстеження мовленнєвого розвитку дошкільників показує тенденцію до збільшення кількості дітей-логопатів. Зростає відсоток комплексної патології, що відображається на фонематичних процесах, лексико-граматичній будові, зв'язному мовленні, тобто структурах, якість яких зумовлює успішність навчання і розвиток дитини. І чим вищі вимоги державних стандартів початкової освіти, тим важче дітям із мовленнєвими вадами адаптуватись до умов шкільного навчання.

Більшість вищеназваних проблем із переходом від однієї ланки до іншої успішно реалізовуються у нових типах освітньо-виховних закладів - НВК, де реалізовуються програми дошкільної та початкової освіти, поєднуються в єдиний педагогічний процес виховання, навчання і корекційно-відновлювальна робота.

Наш педагогічний колектив, реалізовуючи проблему наступності, створив єдиний соціально-педагогічний простір для успішного творчого розвитку дошкільника та впровадження у практику активного набуття кожною дитиною особистого досвіду участі у громадському житті.

Головною метою ДНЗ є єдність і наступництво у системі роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, поліпшення їхніх мовленнєвих функцій, створення умов для повноцінного розвитку вихованців.

Основна умова комплексної корекції дітей із вадами мови- створення такого навчально-виховного середовища, в якому діти планомірно переходять від дошкільного навчання до шкільної освіти і мають можливість покращити свій мовленнєвий розвиток. У НВК працюють дві логопедичні групи де проводиться корекційно-відновлювальна робота з дошкільниками та молодшими школярами, що мають фонетико-фонематичні вади мовлення. Ці дефекти спричинені функціональною незрілістю мовно-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем власного мовлення, а також анатомо­фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату. При таких дефектах спостерігають неправильну вимову звуків рідної мови, порушення просодичної сторони мовлення, голосу, порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення супроводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, фонематичного налізу).

Схема корекційно-педагогічної роботи:

1. Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів; корекцій дихання і голосу, розвиток артикуляційних рухів і певних якісних особливостей цих рухів (сили, точності, координованості, синхронності), розвиток кінестетичних відчуттів.

2. Корекція дефектів звуковимови (постановка звуків, їхня автоматизація).

3. Корекція фонематичного розвитку:

4. Формування сенсорного і перцептивного рівнів сприймання (якщо вони є порушеними);

5. Формування звукових образів слів;

6. Розвиток фонематичного аналізу.

Корекційні заняття проводяться вчителями-логопедами відповідно до навчального плану і програми вікової групи чи класу. Вся робота планується та проводиться у тісній співпраці вчителя-логопеда з вихователями, вчителями, практичним психологом. Тому вже традиційним стало проведення мною консультацій та надання порад педагогам щодо роботи з дітьми, які мають порушення мови.

Корекційно-відновлювальний процес не може обійтись без допомоги батьків. Намагаюсь працювати з кожною сім'єю окремо, що позитивно впливає на безболісну адаптацію дітей від дошкільного до молодшого шкільного віку.

Вважаю, що співпраця батьків та вчителя-логопеда - це одне з базових завдань дошкільного та шкільного компоненту.Успішному вирішенню цього завдання допомагає створений мною консультаційний клуб "Домашній логопед". В рамках роботи клубу проводжу найрізноманітніші заходи з батьками: анкетування, індивідуальні консультації, виступи на батьківських зборах, бесіди-заняття, відкриті заняття, практикуми з питань логопедичної корекції. Такі форми роботи дають змогу знайти шляхи взаєморозуміння та взаємопідтримки, допомагають виробленню однакових поглядів на корекційно-відновлювальний процес, що в свою чергу робить безболісним адаптаційний перехід дошкільників до шкільного навчання.

Отже, наступництво у корекційно-відновлювальному процесі є основною умовою переходу дитини від дошкільного навчального закладу до початкової школи, забезпечує неперервність освітнього простору дошкільників і молодших школярів.

ЧОМУ ШКІДЛИВО «СЮСЮКАТИ» З ДІТЬМИ?

Мовлення батьків та інших близьких — зразок для ди­тини. Це приклад для наслідування, який завжди поруч. Якщо в сім'ї перекручують слова, часто використовують зменшувально-пестливі форми слів, при цьому непра­вильно вимовляючи букви, то й дитина, яка щойно за­своює мову, говоритиме так само. І знадобиться чимало часу, щоб зробити її мовлення чистим і красивим.

Крім того, що малюк чує мовлення дорослих, він спо­стерігає те, як ви артикулюєте, тобто рухаєте під час мов­лення губами, язиком, м'язами обличчя. Зверніть увагу на те, як чітко і правильно говорять логопеди, вихова­телі, учителі. Правильний приклад вимови звуків і слів украй важливий для дитячого досвіду. Тож намагайтесь говорити:

- чітко;

- правильно;

- красиво;

- досить голосно;

- добре артикулюючи.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДИТИНА...

Поради з виховання дітей

...МОВЧИТЬ

До трирічного віку затримку психо-мовного розвитку називають темповою, ідеться про наявність у дитини особливос­тей у дозріванні кори головного мозку, що й викликає відставання в розвитку мов­лення. Але є надія, що дитина заговорить трохи пізніше, ніж її однолітки.

Три роки — це межова точка. До цього віку фразове мовлення має сформуватися.

Якщо це не відбувається, то батьки повинні негайно звернутися до фахівців: невролога, психотерапевта, психіатра, логопеда.

Затримка мовного розвитку в дитини може бути пов'язана з генетичними проблемами. Звернення до лікаря обов'язкове!

Брак мови в дитини спричиняє й інші труднощі. Дитина зазвичай замкнута, рідше агресивна, має низьку увагу, концентрацію, виявити рівень пам'яті майже неможливо. (Ми говоримо про дітей дошкільного віку, тобто тих, хто не вміє писати.)

Тому обов'язково треба звертати увагу батьків нате, як розвивається мовлення їхньої дитини ще в ранньому віці. Чи почала «агу­кати» вчасно, чи вдивляється в рухи губ, коли до неї звертаються дорослі, чи намагається повторювати за ними.

Варто попередити заклад освіти, який від­відуватиме дитина, про її проблему,способи лікування, рекомендації фахівців. Варто також стати на облік до психолога та логопеда.

Потрібно зазначити, що мовний розви­ток хлопчиків і дівчаток трохи відрізняється. Дівчатка починають говорити трохи раніше. У них більший словниковий запас. Мовлення хлопчиків характеризується пізнішим роз­витком, хоча рано формується граматична будова слова, але мовлення часто невиразне й досить поспішне.

Якщо дитина здорова, то в неї немає пору­шень слуху й мовленнєвого апарату, уражень нервової системи, її мовлення безпосередньо залежить від розвитку дрібної моторики.

Учені довели, що під впливом імпульсів, що надходять від пальців рук, розвиваються мовні ділянки мозку.

ПРИЧИНИ

1. Незадоволення потреби в емо­ційних контактах із дорослими.

Це призводить до виникнення в дитини безініціативності, замкнутості, мовчання.

2. У дитини немає стимулу роз­мовляти.

Бажання дитини виконуються дуже швидко, коли вона їх ще не висловила. Така зайва турбота при­зводить до мовчання дитини. Я запитала в батьків «мовчазного» хлопчика, що вони брали із собою на прогулянку (він же мав про це їм сказати). У відповідь я почула, що вони брали все: і велосипед, і самокат, і машини — аж цілих п'ять штук...

3. Мовна ситуація в сім'ї.

Інколи мовчання дітей пов'язане з двомовністю в сім'ї, коли один із батьків говорить однією мовою, а другий — іншою. Але така вада майже минає в 9—10 років.

4. Дитина може мовчати, якщо їй дали в руки книжку та навчили читати.

Книжковий світ став їй цікавішим. Це стосується й комп'ютера.

5. Мовчання виникає несподі­вано, різко.

Це пов'язано з пережитим стре­сом, горем, переляком. Тут треба якомога швидше звернутися до фахівця. Дитячий психолог може вивести дитину з цього стресового стану, і вона заговорить.

6. Проблема може бути пов'язана з перебігом вагітності матері та пологами.

Лікарі та працівники дошкільних і навчальних закладів повинні про­водити профілактичну й інформаційну роботу із запобігання проблемам внутрішньоутробного розвитку плода.

ПОРАДИ

1. Багато розмовляйте з дитиною чистою правильною мовою.

2. Починаючи з року, ставте запи­тання на зразок: «Де?..», «Який?..», «Чому?..» тощо.

3. Учіть озвучувати дії, наприклад: «Дай», «Віднеси», «Кинь», «Попле­скай» тощо.

4. Стимулюйте мовлення дитини. Не виконуйте прохання дитини відразу.

5. Роздивляйтеся, читайте, пере­казуйте з дитиною книжки, увесь час ставлячи запитання. Бажано читати одну книжку кілька днів.

6. Розвивайте дрібну моторику рук за допомогою масажу, вправ, ігор, завдань із камінчиками, мотузками, ґудзиками, крупами тощо.

7. Розігруйте казки, грайте в пальчиковий театр, зоопарк, проспівуйте потішки, співайте пісні зі словами.

8. Після трьох років можна вже використовувати пазли, мозаїку, конструктори тощо.

9. Стежте за тим, щоб у примі­щенні не було повсякчас шумового фону.

10. Виконуйте розроблені фахів­цями вправи для губ і язика («Дути на пір'ячко», «Тягнути із соломки», «Мильні бульбашки »).

Головне — не здавайтеся!